26 квітня 1986 року, серед мальовничих просторів Полісся, за 110 км від міста Києва сталася найбільша техногенна катастрофа ХХ сторіччя - аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції. Внаслідок викиду радіоактивних матеріалів було забруднено понад 53,5 тис. квадратних кілометрів території України.
Чорнобильська АЕС - перша в Україні. У період з 1970 по 1986 рік збудовано та введено в роботу 4 енергоблоки станції, зводилися 5-й та 6-й. Поряд з ними будувалися величезні 90-метрові споруди - градирні, спроектовані для охолодження 5-го та 6-го реакторів. У планах Чорнобильська станція мала стати найбільшою в Європі.
На ЧАЕС працювали уран-графітові реактори канального типу - РВПК-1000. Над активною зоною реактора знаходилася плита верхнього біологічного захисту діаметром 15 метрів і вагою 2 600 тонн. Конструкція плити дозволяла здійснювати перевантаження ядерного палива не зупиняючи сам реактор, тим самим якісніше використовувати його потужності.
В Радянському Союзі ці реактори були відомі як ефективні, надійні та безпечні. Ця політика була хибна, адже аварії на цих реакторах траплялися, проте - замовчувалися. Аварія на ЧАЕС, що сталася в ході проєктних випробувань перед зупином реактора 4 енергоблоку, стала наймасштабнішою серед них. Радянська влада, знаючи істинні причини катастрофи, переклала всю провину на персонал станції. У 1993 році МАГАТЕ оприлюднило новий звіт про причини аварії, ключовими з яких були серйозні недоліки конструкції реактора РВПК-1000.
27 квітня, через 36-годин після аварії, розпочалася евакуація населення Прип’яті, міста-супутника атомної станції, розташованого на відстані трьох кілометрів від ЧАЕС. В місті проживало майже 50 тисяч людей, серед яких 17 тисяч – діти. Середній вік населення становив 26 років, щороку тут народжувалося близько 1000 дітей. Місто з розвиненою інфраструктурою, спецзабезпеченням, закладами освіти, культурного дозвілля та спорту.
На вулиці Спортивній знаходився спорткомплекс «Лазурний». Він складався з басейну, спортивного гімнастичного залу та майданчика для баскетболу. Після аварії на ЧАЕС басейн «Лазурний» продовжував працювати ще 12 років. Він слугував місцем відпочинку для ліквідаторів - людей, які ще багато років працювали над подоланням наслідків катастрофи.
З 2 травня розпочалася евакуація населених пунктів в радіусі 30 кілометрів довкола станції. Покинутими залишилися 188 населених пунктів. Деякі з них, через неможливість проведення дезактивації та безпосередню близькість до станції, були захоронені. Серед них - село Копачі, за 4 кілометри від ЧАЕС. З того часу в цьому селі залишилося лише декілька цегляних будівель. Одна з них - дитячий садочок, де й досі можна побачити розкидані предмети дитячого одягу, меблі, книжки та іграшки.
Впізнаваним об’єктом зони відчуження є загоризонтна радіолокаційна станція «Дуга». 150 метрів заввишки та 750 метрів завдовжки, вона була прихована в чорнобильських лісах і призначена для відслідковування запусків американських балістичних ракет. Для обслуговування «Дуги» поряд функціонувало військове місто Чорнобиль-2, яке не було позначене на мапах.
До 15 грудня 2000 року Чорнобильська АЕС продовжувала виробляти електроенергію. Більшість персоналу проживало у місті Славутич, і для перевезення їх на станцію було створено спеціальний маршрут Славутич-Семиходи. Семиходи знаходилися неподалік від міста Прип’ять. Станцію було електрифіковано та обладнано санпропускником. Перебувати тут громадянам та проїжджати електропоїздами без спецдозволу заборонено.
Найбільш визначним етапом ліквідації наслідків аварії стало спорудження спеціальної ізоляційної споруди над зруйнованим енергоблоком - обʼєкту «Укриття». Воно тривало 206 днів і було завершене вже в листопаді 1986 року. А у 2007 році розпочався масштабний цикл робіт зі спорудження нового безпечного конфайнменту «Арка». Будівництво завершили у 2016 році. Комплекс став найбільшим пересувним об’єктом у світі й розрахований на 100 років безпечної експлуатації.