Українське мистецтво неможливо уявити без імен жінок, які творили у складні часи, прокладали свої шляхи попри соціальні бар’єри, революції, війни — і залишили по собі не лише картини, а образи свободи, сили, унікальної художньої мови. Від авангарду до народного примітиву, від фольклорної фантазії до політичного протесту — кожна з них сказала своє, і світ її почув.
Ось сім видатних українок, чиї імена назавжди вписані в історію мистецтва.
Соня Делоне (1885–1979)
Футуризм, орфізм, Париж і українське дитинство
Художниця українського походження, яка стала однією з найвпливовіших постатей європейського авангарду ХХ століття. Народилася в містечку Градизьк на Полтавщині, дитинство провела в Санкт-Петербурзі, а творчо розквітла в Парижі. Її мистецький шлях пов’язаний із створенням напрямку орфізму — стилю, в якому колір і ритм утворюють динамічну симфонію. Разом із чоловіком Робером Делоне вона поєднувала абстрактний живопис із дизайном одягу, тканин, сценографією та книжковою графікою.
У своїх роботах Соня Делоне часто поверталася до спогадів дитинства в Україні: народна вишивка, яскраві кольори ярмарків, декоративні візерунки стали підґрунтям її художньої мови. Її стиль — це синтез інтелектуального модернізму й глибинного емоційного зв’язку з культурою витоків. Делоне першою з жінок-художниць отримала персональну виставку в Луврі за життя, і стала символом того, як українське коріння може прорости у світову візуальну культуру.
Марія Примаченко (1909–1997)
Фольклорна фантастика і тварини, яких не бачив ніхто
Видатна українська художниця, яка створила унікальний світ народної фантазії, добра й кольору, відомий у всьому світі. Народжена в селі Болотня на Київщині, вона не мала академічної освіти, але її самобутній талант відкрив Україну світові як джерело глибокої, мудрої й візуально потужної народної культури. Її стиль — це «наївне мистецтво», наповнене дивовижними звірами, квітами, казковими істотами й поетичними підписами, які вона часто додавала до своїх картин.
Роботи Примаченко — це не просто декоративний живопис. Це світогляд, де кожна істота має характер, кожна квітка — голос, а кольори промовляють сильніше за слова. Її картини вражають не лише формою, а й глибоким етичним змістом: у них — заклик до миру, захисту природи, любові до світу й рідної землі. Її творчість і досі надихає художників, дизайнерів і всіх, хто вірить у силу народного мистецтва. Віртуальна виставка творів Примаченко доступна на сайті emuseum.online.
Олександра Екстер (1882–1949)
Між Києвом і Парижем, між кубофутуризмом і театром
Одна з найвідоміших українських художниць-авангардисток. Народжена в Білостоці, вона зростала й творила в Києві, де стала центром інтелектуального та художнього життя початку ХХ століття. Саме Екстер організовувала у Києві перші «Салони», знайомила українську публіку з кубізмом і футуризмом, викладала в студії, де навчались Казимир Малевич, Олександр Богомазов та інші.
Екстер була новаторкою у всьому: від живопису до театральної сценографії й дизайну костюма, від книжкової графіки до архітектурних проектів. У її роботах яскравий український декоративізм поєднувався з формальними експериментами кубофутуризму. Вона привнесла в авангард барви українських строїв, динаміку гуцульських орнаментів, ритміку вишиваних ліній. Екстер — приклад мисткині, яка залишалася вірною своїм культурним витокам, творячи водночас універсальну мову модерного мистецтва.
Катерина Білокур (1900–1961)
Квіти, що промовляють більше, ніж слова
Українська художниця-самоука, чия творчість стала втіленням глибинної любові до природи, землі й краси, незважаючи на життєві труднощі та нерозуміння з боку оточення. Народжена в селі Богданівка на Київщині, вона з дитинства прагнула малювати, але через брак освіти та підтримки змушена була працювати в таємниці, на клаптиках полотна, вуглинкою чи саморобними фарбами. Її художній талант розцвів пізно, але потужно — завдяки наполегливості, внутрішній свободі й майстерності, які вразили навіть визнаних митців Європи.
Білокур творила фантастично точні й водночас уявні квіткові композиції, які складала з натури, пам’яті та душевного переживання. Її роботи — це не просто зображення рослин, а велична поезія фарб, що перетворює польову кульбабу на монумент природи. Картини «Буйна», «Цар-колос», «Богданівські яблука» стали класикою українського мистецтва, а сама Катерина — символом незламного таланту, що проріс крізь відмови, бідність і сільську ізоляцію, щоб зазвучати на повний голос.
Алла Горська (1929–1970)
Мистецтво як форма протесту
Українська художниця-шістдесятниця, яка поєднала мистецтво з громадянським спротивом у часи радянської несвободи. Вона була однією з ключових фігур культурного опору 1960-х років, активно підтримувала українську мову, незалежну культуру, права людини, допомагала політв’язням. Горська працювала в жанрі монументального мистецтва — створювала вітражі, мозаїки, розписи в публічних просторах Києва, Донецька, Краснодона, вкладаючи в них український зміст під радянською формою.
Особливу увагу привертав її знаменитий вітраж «Шевченко. Мати» у Київському університеті, який було знищено за наказом влади майже одразу після завершення. Її творчість — це сила кольору, гідності та глибини, а її життя — приклад митця, який не мовчить. У 1970 році Аллу Горську вбили при загадкових обставинах, офіційно представивши це як «побутовий конфлікт». Але її ім’я стало символом мистецького спротиву, а її роботи й постать і сьогодні надихають нові покоління українців.
Тетяна Яблонська (1917–2005)
Живопис, що вміє бути і героїчним, і інтимним
Одна з найвідоміших українських художниць ХХ століття, чия творчість охоплює реалізм, неокласику і глибокий психологізм. Вона народилася у Смоленську, але з дитинства жила в Україні, навчалася в Київському художньому інституті й стала центральною постаттю українського живопису повоєнного періоду. Її картина «Хліб» (1949), яка прославила художницю на весь СРСР, стала символом тріумфу праці й відродження — але водночас передає глибоку поетичність і повагу до жінки, селянки, землі.
З роками Яблонська все більше звертається до інтимного пейзажу, камерного жанру, образу жінки в тиші щоденності. У її пізніх роботах зникає ідеологія, натомість з’являється споглядальність, світло, спокій, філософія. Вона майстерно передавала стан — ранкову прохолоду, спокій весняного саду, задумливість. Її творчість — це невпинний рух до внутрішньої правди, незалежно від зовнішніх умов. Яблонська стала художницею, яка втілила жіночу силу не через героїзм, а через чутливість, працелюбність і глибоку віру в красу.
Ганна Собачко-Шостак (1883–1965)
Вишивка як живопис, орнамент як мова духу
Самобутня українська мисткиня, яка піднесла народне декоративне мистецтво до рівня високої художньої виразності. Народилася в селі Скибин на Київщині, належала до числа перших майстринь, яких відкрили і підтримали діячі українського модернізму початку ХХ століття. Її творчість — це вишивки, аплікації, витинанки, сповнені кольору, символіки та ритмічної організації простору. Вона створювала не просто орнаменти — а цілі сюжети, в яких оживала українська міфологія, побут, поезія життя.
Собачко-Шостак отримала визнання ще за життя: її твори виставлялися в Києві, Львові, Парижі, Празі. Митці «березільського» кола, зокрема Анатоль Петрицький та Михайло Бойчук, вважали її взірцем народної стилістики, що має впливати на сучасне мистецтво. Роботи Ганни сприймались як унікальне поєднання архаїчної традиції й модерного бачення, а її ім’я вписано в історію як символ того, що жінка з українського села може стати голосом цілої культури — глибоким, візуально досконалим і світовим.
Ці сім жінок — дуже різні. Але кожна з них творила не просто образи — а нову візію України. Вони не боялися бути собою в часи, коли жінці часто відводили лише місце глядача.
Вони стали авторами.
Фото на обкладинці: Олександра Екстер. Венеція (1924)
