В гостях у Тараса

Переступивши поріг музею, Ви потрапляєте у так звану «шкляну» галерею, де відтворено інтер’єр міщанського житла середини ХІХ ст. Музей розміщений в оселі, збудованій київським чиновником Іваном Житницьким 1835 року в старовинному урочищі «Козине Болото». Дерев’яна одноповерхова будівля з верандою та мансардою, побудована за типовим проєктом, дає уявлення про тогочасні міщанські житла Києва. З певними змінами вона збережена до наших днів.

Виставка “Покликані берегти” про тих, хто стояв біля витоків створення одного з найважливіших шевченківських музеїв України — Будинку-музею Тараса Шевченка в Києві, відкритого у 1928 році. Вона присвячена людям, які зберегли пам’ять про Кобзаря — не лише в документах та експонатах, а й у щоденній праці, боротьбі й відданості справі культурної спадщини.

Через унікальні світлини, листи, документи, свідчення та особисті речі виставка відкриває людське обличчя музейної справи. Кожна постать — це ключ до розуміння не лише історії музею, а й ролі пам’яті в сучасній Україні.

Уперше після викупу з кріпацтва Шевченко повертається до України. Під час цієї подорожі він почав здійснювати свій задум про періодичне видання “Живописна Україна” в техніці офорту. Це мала бути своєрідна мистецька енциклопедія України – про її краєвиди, історичне минуле, народний побут, звичаї.

Краєвиди Старого Києва використав Олександр Міловзоров при створенні унікальних люстр для будинку-музею Шевченка. Вони виконані в стилістиці класицизму з використанням рослинних мотивів та квіткових орнаментів. Ці люстри гармонійно поєднуються з інтер'єром музею, доповнюючи його класичний стиль.

У 1840 році світ вперше побачив видання «Кобзаря» Тараса Шевченка, надруковане приватним видавництвом Фішера. До збірки увійшли 8 поезій. Існує два варіанти видання: з кількістю сторінок 114 та 115, залежно від кількості внесених цензором правок. З виходом книги почався новий етап у розвитку української літератури та мови.

В експозиції представлений посуд ХІХ ст, зокрема куманець, відомий також як квасник. Керамічні квасники часто оздоблювали різьбленням або розписувалися сценами битв чи полювання, зображеннями людей, тварин, будівель. У наш час виготовлення квасників має насамперед декоративне значення. Це посуд, в якому зберігають та подають до столу дріжджовий або фруктовий квас.

​​Навесні 1845 року Тарас Шевченко закінчив Академію мистецтв і, отримавши звання некласного художника, повернувся в Україну. Він подорожував, малював пейзажі, знайомився з істориками, краєзнавцями, представниками українського дворянства та набирався нових вражень.

З кінця квітня 1846 року і по 5 квітня 1847 року будинок Івана Житницького на Козиному болоті, в якому тепер розміщений будинок-музей Тараса Шевченка, став тимчасовим помешканням поета.

Разом із ним тут квартирували поет-етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський та художник Михайло Сажин. Цей рік, прожитий поетом у Києві, був наповнений різними подіями та став чи не найщасливішим у його житті. Це була місцевість із давньою історією, мальовничими садами й видом на золоті бані київських храмів. Тут Шевченко жив і творив у тісному зв’язку з містом.

З літа 1845 року Шевченко почав співпрацю з Київською археографічною комісією, що досліджувала й документувала історичні пам’ятки. Подорожуючи Україною як художник Комісії, він створював пейзажі аквареллю та сепією, які увійшли до знаменитого альбому 1845 року. Серед них — зображення Богданової церкви в Суботові, що надихнуло його на написання поезії.

Цей малюнок, виконаний Шевченком у квітні — жовтні 1845 року, представлений в експозиції кімнати.

У цій кімнаті будинку-музею Тараса Шевченка представлені предмети, що відтворюють атмосферу його життя та творчості в Києві. В першу чергу це малярські твори художників Тараса Шевченка й Михайла Сажина, які разом змальовували київські краєвиди з наміром створити альбом. Тут можна побачити акварелі Шевченка, зокрема зображення костелу Святого Олександра, церкви Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі та Аскольдової могили. Ці роботи створювались під час його мандрівок київськими околицями, коли він шукав мальовничі місця для замальовок.

Серед експонатів кімнати — фісгармонія родини Івана Житницького, власника будинку. Цей музичний інструмент був досить популярний у ХІХ ст. Звуки видобуваються коливаннями металевих язичків під дією струменю повітря, яке накачується двома ножними педалями.

У XIX — I пол. XX ст. фісгармонії були поширеним інструментом в церквах, католицьких костелах Галичини, Закарпаття, Буковини, а також у лютеранських церквах та домах заможних галичан.

Кімната розповідає про арешт Шевченка. У лютому 1847 року студент університету Святого Володимира Олексій Петров написав донос про існування в Києві таємної політичної організації - Кирило-Мефодіївського братства. Всіх учасників було заарештовано.

Шевченко про свій арешт згадував так: „Іду під вечір, думаю, спізнюся на весілля Костомарова: адже дав йому слово бути його боярином; поїду просто до нього. Взяв побрився, надів білий галстук і фрак, та й зійшов на паром, щоб переїхати через Дніпро. Тут мене цап і прямо до Фундуклея (київського цивільного губернатора). Той засміявся, коли мене побачив: „Що це, Тарасе Григоровичу, в дорозі, в білому галстуці й у фраці!” – „Я боярином на весіллі у Костомарова”, - відповідаю. „Ну, куди жениха, туди і боярина повезуть” – пошуткував Фундуклей. „Добре весілля, - подумав я.”

У цій кімнаті жив і працював Тарас Шевченко у 1846–1847 роках — тут він творив, писав вірші, вирушав у відрядження за дорученням Київської археографічної комісії та зустрічався з однодумцями: викладачами, студентами, кирило-мефодіївцями. Саме тут він написав балади «Лілея» та «Русалка».

Інтер’єр кімнати відтворює атмосферу київської оселі середини XIX століття: кахляна грубка, кавомолка, народна картина «Козак Мамай», самовар. Тут звучали розмови, читалася нова література, наливалася кава — у цій тиші й світлі свічок народжувались віршовані рядки. Кожна річ на робочому столі підібрана не випадково. Чернетки творів, монети, які давав Шевченко жебракам з вікна, старовинна лампа. І куди ж без чорнильниці з двома відділами, в першому було чорнило, а в другому пісок.

В інтерʼєрі кімнати можна побачити кавомолку на журнальному столику та самовар біля дивана. Каву Тарас Шевченко смакував ще з часів навчання в Академії мистецтв. А от чай оцінив на засланні, де була дуже погана вода. Випивав і міцні напої, які описував у своїх повістях та любив посмакувати у товаристві друзів за приємною бесідою.

На стінах кімнати розміщені краєвиди Старого Києва та фотографії Тараса Шевченка, зроблені у фотоательє Івана Гудовського, одному з перших у Києві на Хрещатику.

Під час своїх подорожей Україною Шевченко відвідав десятки міст і сіл. Але точна кількість міст, які він відвідав, не зафіксована. Відомо, що Тарас Григорович подорожував по Чернігівщині, Київщині, Полтавщині, Катеринославщині та Черкащині, відвідуючи як великі міста, так і села.

На сходовій клітині, обабіч, розміщені дві скрині. Одна з них — дорожня, незамінний атрибут мандрівника ХІХ століття. Вона має кілька відділень і пружний каркас, що допомагає зберігати форму у тривалих подорожах.

Саме з такою скринею Тарас Шевченко міг вирушати у свої мандрівки Україною, які мали вирішальне значення для його становлення як поета й художника. Вперше він приїхав на батьківщину після визволення з кріпацтва у 1843 році, вдруге — після завершення навчання в Академії мистецтв, а востаннє — вже після заслання. Кожна з цих подорожей залишила глибокий слід у його творчості та світогляді.

Перед майстернею розташована невеличка кімната, що відтворює інтер’єр київського міщанського житла ХІХ століття. Тут бачимо самовар на спеціальному столику, тацю з чашками, різьблений стілець, годинник, схожий на той, що був у петербурзькій майстерні Шевченка, шафу для одягу, рукомийник із мідним тазом та глечиком, кругле люстерко і тканий рушник-утирач.

У мансарді цього будинку Тарас Шевченко та Михайло Сажин облаштували власну художню майстерню, де працювали над київськими пейзажами та готувались до пленерів. На стінах — акварелі й рисунки Шевченка і Сажина, що зображають краєвиди Києва. Тут зберігається книжкова дерев’яна шафа, виготовлена за ескізом Василя Кричевського, з виданнями книг ХІХ ст. Eкспонуються книжки та періодичні видання, які читали Тарас Шевченко та його друзі.

Для будинку-музею Тараса Шевченка український живописець Костянтин Заруба створив картину, на якій зобразив поета в одній із кімнат будинку Житницького в колі друзів. Особливу увагу привертає постать Михайла Сажина, який сидить спиною до глядача — це художнє рішення не випадкове, адже прижиттєвих портретів Сажина не збереглося.