Холодний Яр

Холодний Яр – це унікальний куточок України, де тісно переплелися мальовнича природа та героїчна історія визвольної боротьби українського народу. Ландшафти Холодного Яру нагадують невелику гірську систему на межі Степу і Лісостепу зі своїм мікрокліматом та біорізноманіттям. Тут виявлені принаймні 10 видів червонокнижних рослин, зокрема, бруслина карликова, підсніжник складчастий, тюльпан дібровний; 34 червонокнижні види тварин, зокрема горностай, тхір лісовий, норка європейська, гадюка Нікольського, лелека чорний; 3 види грибів. На території заповідного урочища зосереджені біля 150 пам'яток і пам'ятних місць історії, культури та природи різних часів.

Холодний Яр – це біля 7000 га суцільного лісу, порізаного глибокими ярами і балками, на дні яких течуть струмки та річечки, що впадають у Тясмин. Це понад 220 різних за величиною ярів, основні з яких Кириківський, Поташний, Червоний, Січовий, Гайдамацький та Холодний яр.

Холодноярщина – це 32 села, хутори та містечка, що розташовані в басейні р. Тясмин на правому березі.

Холодний Яр – це місце сили й духу Української нації.

Вежа – один із знакових краєвидів Холоднояр’я, де можна побачити типовий ландшафт краю.

Один із кутків с. Мельники носить назву Кресельці. В давнину тут під лісом, на березі річечки, був скляний завод, так звана Гута. Там виготовляли дзеркальця, які на Холодноярщині називали «кресельця». Місцеві дівчата приходили сюди аби роздобути собі таку необхідну річ. Це й дало назву місцині.

Під самим лісом притулилася Лісничівка – куток, де постійно проживали лісівники. Вони охороняли лісове урочище та контролювали в'їзд до Холодного Яру. Згодом на цьому місці було засноване лісництво, яке назвали Креселецьким.

Нині лісові угіддя лісництва належать Національному природному парку “Холодний Яр”, створеному 1 січня 2022 р. після тривалої роботи природоохоронців. В адміністративному приміщенні колишнього лісництва розмістився офіс парку.

3 березня 1920 р. на Лісничівці, в хаті лісника, була призначена нарада отаманів під проводом Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака. Коли більша частина отаманів зібралася на нараду, більшовики оточили куток. Почалася стрілянина. Василь на коні вирвався з оточення, розігнавши ворогів з ручного кулемета «Люїса». Але на пагорбі зупинився й повернув назад на допомогу побратимам. Вистрілявши всі набої з кулемета та револьвера, останню кулю пустив собі в скроню. Загинув із словами «Готуй нових борців, Холодний Яре!».

Вже мертвого отамана вороги тяжко побили, зірвали одяг. Понівечене тіло прив’язали до коня, притягнули в село до батьківської хати. Зігнавши туди всю родину, закрили й підпалили. Холодноярці встигли врятувати родину та загасити хату.

Поховали Василя Чучупака на пагорбі центрального цвинтаря селища Мельники.

Одним із легендарних гайдамацьких ватажків був Гнат Голий. Запорізький козак Медведівського куреня, у 30-40-х рр. ХVIII ст. – один із керівників гайдамацького руху на Правобережжі, зокрема в районі Чорного лісу. У 1741 р. він стратив колишнього полковника-орликівця Саву Чалого, який перейшов на бік поляків. У 1740 р. Чалий здійснив виправу (похід) на Запоріжжя, поруйнувавши Січ та околиці.

Гнат Голий заповів товариству поховати себе у Холодному Яру, неподалік Гайдамацької Січі. Після його загибелі під Черкасами у 1749 р. побратими виконали волю отамана.

Гайдамацький став розташований у самому серці Холодного Яру. Це одне з мальовничих та легендарних його місць. Поруч із ним чимало памʼяток історії та археології, зокрема Троїцька церква Мотронинського монастиря та Мотронинське скіфське городище. З обох боків став захищений оборонними валами.

В часи Гайдамаччини Холодний Яр став притулком для повстанців, які заснували тут Холодноярську Січ. Перед виступом в похід, наприкінці травня 1768 р. гайдамаки під проводом Максима Залізняка зібралися біля ставу на молебень, освятили свою зброю на святу справу і пішли визволяти Україну від ворогів.

У 2006 р. учасники щорічних Вшанувань Героїв Холодного Яру під проводом Президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля відновили ритуал освячення зброї.

За однією з легенд для щиро віруючого чоловіка на ім’я Онуфрій в пустелі біля печери, в якій він мешкав, вдарило джерело. З того часу багато джерел та криниць було названо на честь святого Онуфрія.

За легендою, в добу Руси-України цим яром гнала хвилі повновода річка, якою повертався лодіями воєвода Мирослав зі своїм військом після визволення Києва від печенігів до своєї фортеці. Її охороняла його дружина Мотрона з невеликим загоном. Воєвода вирішив перевірити пильність охоронців та звелів воїнам на першій лодії перевдягнутися у ворожий одяг та зімітувати наступ. Але на стінах не спали – і полетіли списи, стріли, каміння... Поки оборонці фортеці зрозуміли що то випробування, було вже запізно. Тяжко поранений Мирослав помер на руках у дружини. Мотрона звеліла потопити злощасну лодію, а на місці фортеці закласти чоловічий монастир.

Заснований на найвищій точці Холодноярського плоскогір’я на території колишнього городища скіфського часу. Перші письмові згадки про монастир датовані 1568 р. Згадується, що він заснований ще до монгольської навали.

У 1620-21 рр. гетьман Петро Сагайдачний дарував йому землі та виділив кошти. В подальшому монастир неодноразово зазнавав нападів ворогів, але щоразу відроджувався. З обителлю тісно пов'язані події Коліївщини.

В 1845 р. в монастирі побував Тарас Шевченко й залишив його акварельне зображення.

У 1911 р. монастир став жіночим.

У 1918-20 рр. вчергове став осередком повстанського руху. У ньому розміщувалися основна сотня та штаб Полку гайдамаків Холодного Яру, а його головний дзвін став «скликом» для Холодноярського війська.

У 1920 та 1922 р. більшовики пограбували та закрили монастир. Згодом на його базі розмістилася комуна.

Під час німецької окупації у 1942 р. було відновлено богослужіння. Але в грудні 1943 р. німці оточили монастир та розстріляли вірян, звинувативши їх у зв’язках із партизанами. Після війни був у стані руйнації. У 1991 р. повернутий церкві

Неподалік найвищої точки Холодноярського плато був колись козацький цвинтар, зруйнований в радянські часи.

Весною 2019 р. під час щорічних заходів Вшанувань Героїв Холодного Яру було встановлено пам’ятний знак загиблим бійцям 93-ї ОМБр «Холодний Яр». Наприкінці березня 2022 р. під Харковом загинув Георгій Тарасенко, командир добровольчого батальйону «Фрайкор». Він був похований, відповідно до заповіту, в урочищі Холодний Яр на плато біля пам’ятного знаку загиблим.

Після цього було вирішено зробити Пантеон Героїв. Тут було встановлено погруддя Олега Куцина, Андрія Жованика, Дмитра Коцюбайла, Тараса Бобанича, Юрія Дадака, Юліана Матвійчука, Олега Собченка, Дениса Антипова, Павла Наконечного, Віктора Шарого, Олексія Рубцова та Олександра Пастуха.

Холодний Яр має значну кількість археологічних пам’яток різних періодів.

Унікальним є Мотронинське городище скіфського часу – найбільше у Середньому Подніпров’ї Правобережжя України. Воно датується VII – IV ст. до н.е. Площа городища до 200 га. Має форму неправильного овалу. У центрі його розташовувався акрополь, площею 70 га. Городище обнесене потрійною системою оборонних валів, мало кілька в’їздів. В ті часи висота основного валу від дна рову сягала 21-22 м, протяжність 4 км. Навколо городища розташовувалася велика кількість курганів різної висоти.

В часи Коліївщини тут зростав дуб-велет, на який повстанці повісили великий казан. Ударами дерев’яної довбні об нього гайдамаки скликали загони на нараду. Ймовірно, саме тут Максима Залізняка було обрано полковником Коліївщини.

Згодом цей казан використовувався як било (дзвін) у Свято-Троїцькому Мотронинському монастирі для скликання ченців на службу.

Нині великий казан зберігається в Національному музеї історії України (м. Київ).

У Холодноярських лісах з 1766 р. гайдамацький отаман Йосип Шелест організував загін із 300 козаків, готових до рішучої боротьби за відновлення козацької держави. Закликав до повстання проти поляків, посилаючись на лист кошового Січі Петра Калнишевського.

У першій декаді травня 1768 р. Шелест захопив Жаботин і був обраний полковником повстанців. Але незабаром під час суперечки його було вбито. Полковником загону був обраний Максим Залізняк.

Пам’ятний знак на могилі отамана на Бойковій луці Холодного Яру встановив лісничий Креселецького лісництва Олександр Найда. Він першим склав детальну картосхему розташування основних історичних, природних, археологічних та інших об’єктів лісового урочища.

Історія хутора Буда починається з Поташного яру – одного з найбільших ярів Холоднояр’я.

Поташ – це продукт, який наші предки виготовляли з попелу перепаленої деревини, схожий на соду. Його використовували для виробництва скла, мила, фарб, пороху, для прання та вичинки шкіри. Таке виробництво мало назву «буда».

1100-літній Дуб Максима Залізняка – пам’ятка природи та історії (ДОДАТИ ЯКИЙ СТАТУС У ПАМ'ЯТКИ).

За переказами Максим Залізняк полюбляв відпочивати під родиною дубів-велетів. Один з них назвали на честь славного земляка.

Висота дуба 30 м, обхват 9,05 м. Він свідок багатьох вікопомних подій нашої історії.

Поруч із Дубом Максима Залізняка розташована Братська могила місцевих мешканців, які загинули від рук німецьких окупантів 18 червня 1943 р. в роки Другої світової війни.

Тоді більшу частину мирних жителів хутора Буда (понад 150 осіб) німці вивезли до Німеччини, а 82 місцевих, 4 військовополонених та 3 немісцевих розстріляли і закопали в загальній ямі, приховавши свій злочин.