Проєкт розпочався у 1898 році у м. Харків, коли офіційно поставити його було заборонено.
Та родина Алчевських не забувала, що вони українці.
Вони замовили пам’ятник у скульптора Беклемішева, який створив бюст Шевченку з мармуру.
Ще до встановлення першого пам’ятника у м. Харків на кошти родини Алчевських, є дані, що ще раніше вони встановили бюст Шевченку з гіпсу у селі Олексіївка (зараз знаходиться на окупованій Луганщині).
За спогадами дружини Гринченка: «Напередодні їх приїзду [Aлчевських в Олексіївку] дід Бруско, що стеріг їх будинок, поставив у квітнику перед будинком чималий гіпсовий бюст Шевченка.»
- Мова у спогадах Марії Загірної-Гринченко йде про літо 1888 року.
Христина Олексіївна Алчевська Зі щоденника Христини Алчевської - молодша донька Алчевських.
“Був часу Россії коли не дозволялося не тільки збирати жертв на пам. Шевченко, але й становити по великих містах, як Харків, монументи йому. Затвердити такого проекти не можна було офіціально. Тоді харьківський патріот - українець, банкір Олексій Алчевський задумав ствердити для Харкова шевченківський памятник через духовну свою та дарственну на імя жінки з умовою, що жинка повинна віддати се гор. Харкову, як Шевченковський садок з монументом у вічне городське володіння. Нотаріально се довелося затвердити (див. фотографію з натури, по Мироносицькому, бувшому Каспе ровському, пер., № 7). Однак по ділових непорозуміннях промисловця й банкіра Алчевського з графом Вітте, Алчевський заподіяв собі смерть, а жинка його (X. Д. Алчевська) мусила, не виповнивши заповіту про памятник, віддати кредіторам сквер імени Шевченка. Сю землю купив Шабельський; мармуровий Шевченк. бюст скульптури акад. Беклемішова, взяли собі Аччевські, а цегловий монумент, на котрому стояв сей бюст і досі дримає одиноко середь садочку закинутий і забутий там, де був раніше.”
(Року 1910, Харків)
Перший український мільйонер - Олексій Кирилович Алчевський, банкір, промисловець, меценат, що палко любив Україну, народився в 1835 році в Сумах у сім'ї дрібного купця. І на відміну від інших бізнесменів того часу, не забував, що він українець. У 25 років, прагнучи до більшого, майже без будь-яких коштів переселяється до Харкова. До того моменту він уже був одружений на Христині Данилівні Журавльовій.
Щоб забезпечити собі і своїй сім'ї кошти для життя, Алчевський відкриває в Харкові невеликий чайний магазин. У 1868 році Алчевський засновує перший у Харкові і другий у росії банк комерційного кредиту - Харківський торговий банк. З ініціативи Алчевського в 1871 році в Харкові на акціонерних засадах відкривається перший Земельний банк.
Наприкінці 1890 року удачливий банкір, відзначений почесним званням «комерції радника», перебував на вершині могутності: його особистий статок сягав уже 30 млн. руб., а в ділової публіки він мав репутацію «фінансового генія».
На початку 1901 року, в умовах кризи, що вибухнула, Олексій Алчевський потрапив у безвихідь. Потрібні були нові капітали, які в цих умовах не вдалося отримати ні від банків, ні від скарбниці. Останню й безнадійну відмову Алчевський отримав 4 травня 1901 року, а 7 травня, не вбачаючи виходу з такого становища, він кинувся під потяг на Царськосельському вокзалі. Залишивши передсмертну записку, доведений до самогубства.
Довкола Алчевського свого часу у Харкові сформувався гурток українських підприємців, службовців та викладачів. Що отримав назву харківської "Громади". Він опікувався одночасно соціальною благодійністю, освітою та розвитком національного руху.
Видатну роль у роботі гуртка зіграла дружина бізнесмена — Христина Данилівна.
Педагог-просвітитель, основоположниця методики навчання грамоти дорослих, засновниця харківської жіночої безкоштовної недільної школи, якою вона керувала близько 50 років. За сприяння Алчевської недільні школи виникли в багатьох містах України та росії, під її керівництвом створено навчальні посібники, схвально зустрінуті прогресивною громадськістю. На виставках у Москві, Нижньому Новгороді, Парижі, Антверпені, де висвітлювався педагогічний досвід Алчевської, їй присуджувалися вищі нагороди. У 1910 році її обрали віце-президентом Міжнародної ліги освіти, вона була членом багатьох російських і зарубіжних освітніх товариств.
Будинок Алчевських був одним з найавторитетніших культурних осередків Харкова; вони любили музику, драматичне мистецтво, близькими їх друзями були відомі українські письменники та поети, театральні діячі, вчені.
Олексій Алчевський.
Родина Алчевських. кінець ХIХ ст.
Адреса Х.Д. Алчевській від вчительок з нагоди 25-річчя недільної жіночої школи, що була піднесена їй у 1895 році. З фондів НМТШ.
Христина Данилівна Алчевська. З сімейного архіву Рофе-Бекетових
Похорон Олексія Алчевського, 1901 р. З сімейного архіву Рофе-Бекетових
Веріго Єгор
13 років
Л.Мацієвич, М.Міхновський, С.Паньківський біля першого бюсту Шевченка у Харкові
Крупська Олександра
9 років
Пам'яті Т.Г. Шевченка ДШМ №4 Керівник Квітка А.М.
Одінцов Павло
17 років
Перший пам'ятник Т.Г. Шевченку у м.Харків у саду Алчевського
Тронза Олександр
10 років
Перший бюст Кобзаря біля садиби Алчевських ДШМ №4 Керівник Квітка А.М.
Мармуровий бюст Тараса Шевченка замовили скульптору Беклемішеву у 1898 році.
У листопаді 1900 газета «Південний край» повідомила, що його було «... днями прислано з Петербурга». Там же повідомляється, що за виконання бюста заплачено 1000 рублів.
Біля пам'ятника часто збиралися вихованці недільної школи дружини Олексія Алчевського - Христини Данилівни Алчевської. Сюди ж приходили гості. В альбом Христини Данилівни Алчевської, матері Христі, підклеєно лист найвідомішому юристу - Анатолію Коні. Привід для листа - ситуація з україномовною пресою. Але, крім усього іншого, Христина Данилівна пише:
«...І раптом мені пригадався наш колишній сад, вираз вашого обличчя, коли Ви стояли біля бюста Шевченки і Ваша натхненна декламація натхненних віршів поета, які вам передавав Ваш знаменитий друг Щепкін».
У травні 1901-го загинув Олексій Алчевський, і почався розпродаж майна. Таким чином, пам'ятник навряд чи простояв на постаменті більше року. Більше трьох десятків років мармурове погруддя поета зберігалося в сім'ї Алчевських. Тільки на початку 30-х років Микола Алчевський передав його Харківській картинній галереї Т. Г. Шевченка, і в пам'ятника почалася нова історія. Він став експонатом галереї, пережив у Харкові окупацію і навіть трохи постраждав, а після війни разом з галереєю переїхав до Києва.
Біля першого в Україні пам’ятника Шевченку – легендарні українські націоналісти Левко Мацієвич і Микола Міхновський. Поруч з ними (стоїть) актор Северин Паньківський, який був біля витоків українського кінематографу і знявся у 4-х кінокартинах за творами Шевченка: «Наймичка», «Злива», «Коліївщина» і «Прометей», причому перший з цих фільмів було знято ще 1911 року.
Особняк Алчевських. 
Вигляд фасаду будівлі Відомо, що він знаходився у Харкові біля особняку Алчевських на вул. Жон Мироносиць (був. вулиці Раднаркомівській, раніше Міроносицькому провулку, а до того Касперовському провулку).
Але в якому саме місці?
У письмових згадках Христини Олексіївни Алчевської "Історія пам'ятника Т.Г.Шевченку" зазначено про фото цього пам'ятника з натури по Мироносицькому провулку, 7. Він повинен був переданий місту, по заповіту О.М. Алчевського, як Шевченковський сквер. Дворове ж місце родини Алчевських знаходилося за даними з архіву, які надав Андрій Парамонов, по провулку Мироносицькому, 5. За наданою ним же інформацією також відомо, що на 1895 рік та на 1901 рік за Алчевськими рахується два дворових місця по Мироносицькому провулку № 5 и №7. Андрій Парамонов припускає, що Олексій Алчевський спеціально придбав дворове місце №7 для того, щоб встановити на ньому пам'ятник Т.Г.Шевченку та перетворити на Шевченківский сквер. Вочевидь пам'ятник стояв з правого боку від бувшого особняка Алчевських (зараз БК Міліції).
Колишній особняк сім'ї Алчевських. 
План участка по вул. Жон Мироносиць, 5 (був. вулиці Раднаркомівській, раніше Міроносицькому провулку, а до того Касперовському провулку), де знаходився та знаходиться особняк родини Алчевських.
Володимир Беклемішев - відомий скульптор, що мав до Харкова безпосереднє відношення.
Він народився в 1861 році в Катеринославі. Володимиру виповнився рік, коли батьки переїхали до Харкова.
Його віддали у 2-гу Харківську гімназію. Початкову художню освіту він отримує в студії Єгора Шрейдера і в художній школі Марії Раєвської-Іванової. А у 17 років вирушає до Перербурга.
Нам нічого не відомо про обставини замовлення бюста Шевченка, але, мабуть, вибір скульптора не був випадковим.
Із біографії Олексія Бекетова, зятя Олексія Алчевського, відомо, що він був того ж віку, що й Володимир Беклімішев та навчався у Петербурзьській академії мистецтв. Тож вони могли товаришувати і саме Бекетов міг скласти тестю та тещі протекцію.
На протязі свого творчого життя неодноразово брав участь у подіях, присвячених Тарасу Шевченку, в тому числі був чл. журі та учасником конкурсу 1909–13 років на проєкт пам’ятника Тарасу Шевченку у Києві.
У біографіях Беклемішева часто пишуть, що його батько був театральним декоратором. Насправді, його батько, гусарський полковник Беклемішев, декоратором став наприкінці життя, а з 1865 року він проходив як співучасник у знаменитій «сонцевській». або «дворянській»,; справі про підробку казначейських квитків. Беклемішева-старшого засудили до позбавлення всіх прав і заслання в Іркутську губернію. На момент вироку Володимиру Беклемішеву було всього 11 років. Але сім'я в Іркутськ не поїхала. Володимир навчався в Харкові.
Напружене навчання, малі та великі срібні і і золоті медалі Перербурзької академії мистецтв, пансіонерська поїздка на три роки за кордон - до Франції та Італії. І нарешті, після повернення - звання академіка за італійські роботи.
У 1894 році Беклемішев став професором і керівником скульптурної майстерні Вищого художнього училища при Академії мистецтв. Активна педагогічна діяльність зайняла найважливіше місце в його житті. Серед учнів професора були майбутні скульптори Матвій Манізер, Леонід Шервуд, Анна Голубкіна,. Сергій Коненков і багато інших.
Восени 1919 року скульптора було заарештовано більшовиками за звинуваченням у причетності до партії кадетів і звільнено завдяки клопотанням учнів і втручанню Горького. Він поїхав до Новоржева Псковської області, де й помер 21 грудня 1919 року. Могила його загубилася.
Володимир Беклемішев
Газета «Слобідський край», № 29, 8 березня 2014
"ВІН ПОВЕРНУВСЯ, АЛЕ НЕ НАЗАВЖДИ"
Перший в Україні та Європі пам'ятник Кобзареві роботи видатного скульптора Володимира Беклемішева експонується в Харкові
Текст: Інна Можейко
«У гості на Батьківщину» - так називається проект громадської організації «Гостинна на Дворянській» спільно з корпорацією «Рубаненко і партнери». До ювілею Тараса Шевченка їм удалося привезти до Харкова з Києва пам'ятник Кобзареві, який зараз зберігається в основних фондах музею поета. На початку XX ст. цей пам'ятник було встановлено в Харкові на кошти родини Алчевських. У Харкові мармуровий Тарас експонуватиметься місяць.
Виставку відвідали понад 1,5 тис. харківʼян та гостей міста
На цих світлинах Федір Семенович Рофе-Бекетов, праонук Христини Данилівни та Олексія Кириловича Алчевських і поруч його донька Ірина, на відкритті у Харкові виставки одного пам'ятника 'В гості на батьківщину' до 200-річчя Тараса Шевченка.
Юлія Шиленко з Людмилою Рубаненко
Леонід Рубаненко біля улюбленого пам'ятника в НМТШ.
— Співець великий, — син народа, — Він і в неволі не мовчав...
А вколо лютилась негода
І ворон сторожем літав...
«Умреш!», він кракав, «і з тобою Умре Україна твоя,
І нишком пізньою добою
Сховає вас чужа земля».
«Ні, не умре!», сказала Слава, — «Я роскажу його братам
«Що їх за правду ніч лукава «Обох убить хотіла там;
«Він буде жить і вічно жити «І в світлі сонця, і у тьмі,
«І будуть славить і хвалити «Його раби, колись німі!»...
Використані матеріали:
